Послідовники ХШФ


Послідовники ХШФ
  • Plastic Mythology 2011-2014

  • The Botanic Garden 2014

  • The Honor Roll 2015

  • When The War Is Over 2017

  • Fall of Carthage 2017

  • The Last Haven 2017-2018

  • The Womb 2018

  • Home 2019

  • Black on Prussian Blue 2020

У 2000 — 2010-х роках низка молодих українських художників використовували естетику ХШФ як трамплін для своїх художніх пошуків, продовжуючи тяглість її художньої традиції у всеукраїнському мистецькому контексті. 

Естетичні засади, закладені попередніми генераціями харківських митців, надали історичну перспективу сучасній фотографії. У 2010 р. було створено асоціацію Українська фотографічна альтернатива (УФА), що об’єднала митців з усієї країни у намаганні протистояти навалі традиційних смаків. УФА зробила кілька схвально сприйнятих виставок в Україні та за кордоном. На цій сторінці наведені портфоліо найбільш активних авторів — і цей список аж ніяк не є вичерпним — чиї роботи можливо інтерпретувати як подальше розповсюдження ідей ХШФ у сучасній Україні.

© Ярослав Солоп. Пластмасова міфологія

У 2011 році Ярослав Солоп (нар. 1979, проживає в Києві) розпочав проєкт Пластмасова міфологія, в якому розвинув техніку фотомонтажу. Він використовував різноманітні джерела — графіку з інтернету, фрагменти своїх і чужих фотографій, іноді розфарбованих вручну, — які поєднував з аналоговими фото оголених молодих людей, щоб зробити іронічні ілюстрації до давніх міфів. Ярослав Солоп стверджує, що не бачив серію Павлова Скрипка 1972 року або його фотомонтажі 1990-х, коли замислював цей проєкт, але наслідування естетики харківської школи є очевидним. Останній притулок (20172018) — це серія натюрмортів, жанр, який здебільшого ігнорується в сучасній фотографії, і це знову пов’язує Солопа з творчістю Павлова.

© Гера Артемова. Падіння Карфагена

Гера Артемова (нар. 1973) зайнялася художньою фотографією у 2007 році після відвідування фотокласів Романа Пятковки. Ботанічний сад (2014) Артемової, за словами художниці, це "спроба повернутися до нормального життя, … побачити світло й оновлення після важкої зими, своєрідна терапія" після трагічних подій зими й весни 2014 року в Україні. Шістнадцять фото, зроблених на айфон, перетин між жанрами пейзажу та натюрморту, формально бездоганні та композиційно досконалі, зображують майже абстрактні конструктивні та рослинні фрагменти. "Але тривожні образи ховаються за інтимними зображеннями рослин, променів і крапель води", — підсумовує Артемова. У колажах Падіння Карфагена (2017) авторка виконує деконструкцію культових книжок радянського періоду, намагаючись звільнитися від комуністичного минулого.

Віталій Фоменко (1983, Севастополь) у незвичний спосіб поєднує роботу зі знайденим матеріалом та маніпуляції з фотозображенням. Дошка пошани (2015) — це репродукції напівзруйнованих фото особового складу українського військового гарнізону в Криму. Фоменко знайшов ці безжальні свідчення анексії півострову на звалищі, куди їх викинули після здачі гарнізону без спротиву російським силам. Портрети військових в цьому експресивному проєкті виглядають привидами на полях тієї начебто безкровної війни.

© Дмитро Купріян. Коли закінчиться війна

Проєкти киянина Дмитра Купріяна (нар. 1982 р.) Коли закінчиться війна (2017) та Дім (2019) зроблено у техніці світлової інсталяції. Автор робить проєкції напису "Коли закінчиться війна" на зруйновані артилерійським вогнем донбаські міста, або проєкції міських пейзажів на природні ландшафти у нічний час, які потім фотографує, отримуючи світлини двошарової реальності. Поєднання двох зображень в одне є традиційною технікою в харківській фотографії.

Олена Гром народилась в Донецьку, де жила до 2014 року. У січні того року вона святкувала входини у своєму довгоочікуваному новому будинку, а вже у квітні, з початком сепаратистського перевороту, вимушена була покинути своє житло та шукати притулку в Києві.

© Олена Гром. Утроба

Серія Утроба Олени Гром (2018) розповідає про життя жінок, які народили дітей у прифронтовій зоні. Вони шукають прихистку від снарядів та куль в нелегальних "копанках", де під час війни виростають, починають ходити й говорити їх діти. Авторка використовує медичну візуальну метафору, поєднуючи фото підземних притулків з зображенням екрану апарату ультразвукового дослідження вагітності.

Лія Достлєва, Андрій Достлєв. Black on Prussian Blue

Лія Достлєва та Андрій Достлєв (обоє 1984 р.н., Донецьк) наразі проживають у Польщі. Вони охоче використовують фотографію у своїх концептуальних проєктах. Black on Prussian Blue (2020) є реконструкцією на основі знайденого матеріалу: фото з родинного архіву часів Другої Світової, що належав солдатові Вермахту. Авторам впало в очі, що "на фото західноєвропейських країн переважали мальовничі краєвиди чи архітектурні пам’ятки, натомість фото з України, Білорусі, Польщі чи Росії здебільшого зображали голу землю. Чи виявився у тому погляд загарбника? Уявлення агресора про нещодавно завойовані країни лише як майбутні ресурси, позбавлені суб’єктності, чи навіть краси? Щоб дослідити погляд на східні землі через оптику окупанта, ми зробили реконструкцію з додаванням, в буквальному сенсі, землі — як символу того, за що йшла війна — та барвника "берлінська лазур" до репродукованих світлин."