Група швидкого реагування


Група швидкого реагування
  • If I Were a German 1994

“Група швидкого реагування”: Сергій Братков, Борис Михайлов, Сергій Солонський та Віта Михайлова.

© Група швидкого реагування. Ящик для трьох літер

“Група швидкого реагування” з’явилась у харківській фотоспільноті в середині 90-х, коли інших фотоугрупувань вже не залишилось. Ось як розповідає про це кураторка й дослідниця Музею Харківської школи фотографії Олександра Осадча:

“У 1994 році Марта Кузьма, кураторка Центру сучасного мистецтва ім. Сороса в Києві, запросила Бориса Михайлова долучитись до виставки “Алхімічна капітуляція”  на військовому кораблі “Славутич” в Севастополі. Дві роботи, представлені в рамках цього проєкту — Ящик для трьох літер та Пожертва богу війни — стали, фактично, дебютом “Групи швидкого реагування”, яка на той час складалася з Бориса Михайлова, Сергія Браткова, та Віти Михайлової.

Пізніше цього ж року до складу групи приєднався Сергій Солонський і було створено єдину специфічно фотографічну серію Якби я був німцем.

Виразною ознакою решти проєктів групи — Плюю на Москву (1995), Рафаель (1996), та інші — була орієнтація на акцію, спонтанну та провокативну взаємодію з середовищем та публікою, хоча фотографічна документація і залишалась одним із ключових аспектів їх робіт. Іронічні та субверсивні, незмінно націлені на критику процесів у політиці та культурі, якими вирізнялися переламні часи українських 1990-х, акції “Групи швидкого реагування” залишили глибокий слід в українському пострадянському мистецтві й стали одним з найяскравіших уособлень тенденції до колективної дії в Харківській школі фотографії”.

© Група швидкого реагування. Рафаель 

Єдину “чисто фотографічну” роботу групи було створено для виставки у Німеччині. Борис Михайлов пригадує, що вперше замислився над темою після слів російського президента у Берліні в серпні 1994 р. на заході з приводу виводу радянських військ з об’єднаної Німеччини. “Ми любимо німців, але ми ненавидимо фашизм”, — сказав тоді Борис Єльцин.

“Це був перехідний час. Потрібно було в колективній свідомості зробити цей перехід, заміну одного поняття на інше, колишніх настанов на повністю протилежні … маневруючи, немов мінним полем, між віхами історичної пам’яті, щоб, віддаючи данину минулому, його подолати й перейти до сучасного, до нової ідентичності”, — розповідає Михайлов. Важливою для автора була й ідентичність особистісна, пов’язана з його єврейським походженням: “Пам’ятаю, як під час евакуації, на якійсь уральській станції, діти смикали мого носа й запитували, я московит чи єврей? Але чи був би в мене інший профіль, якби я був німцем?”

У травні 1995 року проєкт Якби я був німцем було показано в одразу двох берлінських галереях: Brotfabrik й Andreas Weiss.