Ігор Манко

Ігор Манко (1962, Полтава) — фотограф і куратор. У 1980-х був одним з учасників групи "Госпром". В той час поряд зі стандартним чорно-білим процесом він застосовував спеціальну техніку, коли надмірно експонований відбиток послідовно оброблявся двома-трьома хімічними підсилювачами кольору. Кінцеві зображення, хоча й виглядали схожими на харківські ручні розфарбування, були тонкішими та більш непередбачуваними в передачі кольору. Ці роботи були виставлені на його персональній виставці в Image Gallery (Орхус, Данія) у 1993 році.

У 1994 році художнику довелося припинити мистецьку кар'єру на десять років. Недавні роботи Ігоря Манка, виконані у мінімалістичному стилі, досліджують межі пейзажного жанру.

Нижче наводимо коментарі дослідників та кураторів щодо творчості митця:

Тетяна Павлова у своєму есеї (2015) пише:

"Покинутий сад і Спогади дитинства, дві серії фотографій Ігоря Манка, з’явилися на гребені другої хвилі харківської фотошколи. Серія Спогади дитинства в основному зосереджується навколо образів "матері й дитини". Однак грайлива дитина насправді не сам автор, а його син, і мати дитини на фото не є матір’ю його спогадів. На знімках зображені сімейні сцени поблизу сільського будинку, де Ігор Манко провів дитинство. Але назва серії заважає їй бути просто трансляцією подій: вона ставить перед глядачем лінзу, що трансформує картину і переносить фокус вражень прямо в минуле. Образ сина є центром у цій ретроспективній фантазії. (...) Ностальгічна атмосфера, настільки важлива для пробудження спогадів, створюється класичною технікою "старіння" фотографій, що надає їй тон сепії. Фотографії виглядають зношеними; подібно згаслим спогадам, вони стирають межу між реальним та вигаданим; батько і син вже не просто схожі, вони стають однаковими, всі відмінності змиваються. Все це досягається засобами "прямої" фотографії. (...) Покинутий сад є мовби іншою версією Спогадів дитинства. Багата флора та типово широкі простори сільських садів, відсутність будь-яких парканів та позначок, що розмежовують власність, — все це не дозволяє нам визначити тему світлин Ігоря Манка як "Сад" європейської традиції. Ці зображення містять виразний східний колорит, борхесівський контекст, де уявний сад з "розбіжними" шляхами підкоряється законам, абсолютно відмінним від законів ботаніки та сільського господарства. Це "занедбаний сад" дитячих спогадів."

© Ігор Манко. Морський пейзаж із прикордонним гвинтокрилом

Олександра Осадча, науковий співробітник MOKSOP:

"Роботи художників "Госпрому" (...) в деяких аспектах відчутно дотримуються патерну фотографічної практики як частини концептуального мистецтва, окресленого Джеффом Уоллом. Його особливості — навмисна випадковість, буденність і безсистемний вибір теми, навмисна аматорська якість у протилежність "художності" — підкреслюються рутинною повторюваністю мотивів та тенденцією до серійного представлення. В одному зі своїх поліптихів Морський пейзаж із прикордонним гвинтокрилом (1990) Ігор Манко буквально цитує концептуалістичну техніку редукції об’єкта, який позначено стрілкою, що вказує на крапку на горизонті."

Роберто Муффолетто, кураторська анотація, VASA Project:

"Через анексію Криму Манко був змушений припинити роботу над своїм довгостроковим проєктом 100 видів на гору Карадаг, що тривав з 2009 по 2013 рр. Цей проєкт, як і його інші проєкти, виходить за рамки поверхневого змісту і розглядає тему персоніфікації ідентичності. Роботи, що перетинають межу між абстракцією та коментарем, об'єднані обов'язковим зображенням гори Карадаг на тлі сюжету.

Дуже помітним у сучасних роботах Ігоря Манка, як можна побачити у Золотому перетині українського пейзажу (2014), є вищий рівень абстракції та палаталізації. Розмістивши кольори України — блакитний та жовтий — на прапорах, піщаних полях, водоймах та інших поверхнях навколишнього середовища, Манко стверджує їх належність до України. (Глядачеві твору потрібно розглядати його у контексті воєнного конфлікту з Росією.)"