Олег Мальований

Олег Мальований (нар. 1945) займався художньою фотографією з кінця 1960-х і був одним із засновників групи "Время" на початку 1970-х. На відміну від більшості своїх колег, фотографії яких були зосереджені на соціальних проблемах, він був у пошуку формальної краси та романтичних образів. Завдяки неперевершеній роботі з кольором фотографії Мальованого високо цінувались серед харківської мистецької богеми. У 1970 — 80-ті роки він був єдиним фотографом у місті, який приватно продавав свої твори — в Радянському Союзі це було нечуваним.

Коментарі Олега Мальованого до своїх творів:

Накладання

“Читання поміж рядків було звичною практикою в країні, в якій ми раніше жили. Техніка накладення двох слайдових зображень одне на одне давала простір для множинних інтерпретацій, тоді як формальна новина отриманого маскувала ідеї, що стояли за ним — часто неприйнятні в радянській реальності та потенційно небезпечні, такі, що могли призвести до різних неприємних наслідків. (На відміну від письменників чи навіть графіків, фотографи не могли займатися мистецтвом у в’язниці, і ми серйозно обговорювали цю проблему з колегами по групі "Время".) Спочатку це були майже довільні комбінації, а пізніше я навчився поєднувати кадри більш осмислено й систематично. Врешті-решт це розвинулось у більш парадоксальні образи, ніби з паралельного світу, у нову візуальну реальність. В той час, як роботи Бориса Михайлова в подібній техніці було спрямовано на соціальні проблеми, мої відвели мене від їх прямої критики. Мої образи говорили про універсальні речі: життя, любов і смерть".

© Олег Мальований. Фреска

Колажі

“Ми з Олександром Супруном почали робити колажі в кінці 1974 року. Для мене переломним став момент, коли я побачив роботи литовського художника Віталія Бутиріна. У більшості випадків для цієї техніки потрібно уявити майбутній образ ще до початку фотографування його компонентів та їх подальшого збирання в одне ціле. Ідеї моїх колажів були далекі від оптимістичного репертуару, прописаного радянськими кліше. Один московський журналіст сказав мені якось, що серія Гравітація передбачила Чорнобильську катастрофу за 10 років до того, як вона сталася".

Згорілий час

“Згорілий час — це найбільше моє наближення до концептуального мистецтва на той час. У 1979 році пожежа в моїй лабораторії пошкодила або знищила більшість архівів. Деякі з негативів оплавились, злиплись або приклеїлись до обгорткового паперу. Це був шок. На щастя, я їх не викинув, і через 10 років, коли після реставрації надрукував, отримані зображення стали візуальною репрезентацією минулого, подій та людей. Це був спосіб подолати шок від того, що сталося з десятиліттям моєї роботи, а також подолання спогадів про репресивний радянський час".

Постерізації (ізогелії)

"Ручний друк постеризацій (ізогелій), який тепер є звичайним фільтром у Photoshop, вимагав складних технічних процесів та спритності при розділенні оптичної щільності, але результатом була свобода використання кольору та досягнення незвичайних візуальних ефектів, що створювало “нефотографічну" реальність у фотографії".

© Олег Мальований

Твори Олега Мальованого у 1985—2000 роках демонструють подальшу витонченість і складність техніки та роботу з моделями.

У 1986 р. в серіях Червона медитація та 20 заходів сонця 1986 р. Мальований використовував мультиекспозицію на слайдовій плівці, застосовуючи різні кольорові фільтри для кожної експозиції, і досягав незвичних кольорових ефектів. У серії Д. (1989—1990) традиційна для Харківської школи техніка накладання стала складнішою: художник піддавав слайд-плівку червоному світлу під час проявлення, використовував анілінові барвники для розфарбування знімків вручну, та інші технології. У Метаморфозах 1993 р. (Hommage Михаїлу Шемякіну) та Карнавалі 1999 р. Мальований удосконалив свою роботу з моделями. Він використовував техніку бодіарту — наносив макіяж на оголені тіла та одягав їх у спеціально створені капелюхи.

Творчість Мальованого у 2000—2015 рр. здебільшого наслідує основним підходам його попередньої роботи, але тепер художник використовує цифрові техніки для імітації аналогових "накладань" 1970 — 1980-х. У порівнянні з комбінуванням аналогових кадрів плівки, цифрове накладання шарів надає ширший спектр можливостей для контролю кінцевого результату, який неможливо передбачити в момент фотографування. Зображення, на перший погляд, межують з абстрактним, але при детальному розгляді стають помітними тонкі реалістичні деталі, що демонструють багатошарове сприйняття міських пейзажів.

Ця техніка використовується у серіях Свято, яке завжди зі мною, 20 видів на димохід кондитерської фабрики та Передчуття (всі 2013—2014).