Сергій Братков

Сергій Братков (нар. 1960, Харків) живе в Москві, РФ, де викладає у Школі фотографії Родченка, але його мистецька кар’єра розпочалась у Харкові. Його роботи 1980-х зробили його бажаним учасником харківської фотоспільноти. У 1987 році він приєднався до групи "Госпром". Наприкінці 1980-х — початку 1990-х років він досліджував різні мистецькі засоби, висловлюючись за допомогою живопису, графіки та кіно, але згодом зосередився на фотографії, відеомистецтві та інсталяції. У 1993 році він перетворив свою лофт-студію на художню галерею (Галерея Up/Down), яка проіснувала до 1997 року, і де проходили численні художні виставки. Це була перша в Харкові галерея, в якій постійно експонувалось сучасне мистецтво і вперше демонструвалися роботи, що отримали сьогодні міжнародне визнання (наприклад, Я — не Я Бориса Михайлова, див. відео відкриття). У 1994—1996 Братков належав до Групи швидкого реагування.

© Сергій Братков. Хортиця 

Братков завжди цікавився мистецтвом, де "фотографія відіграє другорядну або прикладну роль" (Т. Павлова, 2015). Він розміщував фотографії у скляних банках у шафі (Ми всі їмо одне одного, 1991), замуровував у брилі бетону (Посилка, разом з Борисом Михайловим), або заморожував їх у крижаній глибі (Заморожені пейзажі, 1994, інсталяція на згадку про 45 бездомних, замерзлих до смерті під час похолодання у Харкові). Але поряд із цими фотооб'єктами він робив традиційні чорно-білі фото, колажі та постановні фотографії.

Серія Браткова Немає Раю (45 чорно-білих фото, 1995) є дуже особистою розповіддю про його родину та його самого. Підпис під одним із зображень говорить: "Мої мама й батько зустрілися під час війни. Батько приїхав додому у триденну відпустку і зустрів на вечірці красиву дівчину. Він напився і обблював її білу сукню. Ця дівчина стала моєю мамою".

Принцеси (1996) торкаються питань пострадянського менталітету та прав жінок. Чотири портрети молодих жінок з приспущеними колготками, які тримають на колінах контейнери для зразків сперми і, вочевидь, чекають на "принца на білому коні", було зроблено У Харківському центрі репродуктивної медицини. На контейнерах написані імена справжніх нащадків європейських королівських сімей.

Казки на ніч (або Жахливі історії, 1998) ілюструють так звані "лякачки", популярні у 1980 — 90-х російськомовні віршики у жанрі чорного гумору. Ось приклад:

Піонер собі рибку на річці ловив, 
Поруч старий маніяк проходив,
Довго старенький в сортирі кричав —
З дупи значок піонерський стирчав.

Серія прискіпливо театрально поставлених світлин була підписана віршами. Ось посилання на відео першого шоу проєкту в галереї ArtHouse, Харків, 1998. 

На початку 2000-х Братков переїхав до Москви, де його мистецька кар'єра швидко пішла вгору. Він співпрацює з відомою галереєю "Ріджина" і вдосконалює свій стиль, "народний кітч — абсурдний колаж з повсякденного життя, типового для пострадянського простору" (С. Братков). У 2003 році він, нібито відновлюючи себе як автора "прямої" фотографії, створив документальну серію панорамних фотографій Моя Москва. В цій серії російська столиця постає брутальним містом "нових росіян" та решти мешканців, приголомшених помпезністю святкувань нової еліти.

© Сергій Братков. Облишити Забути

Братков представляв Україну на 52-й Венеціанській бієнале у 2007 році, після якої він отримав пропозицію зробити персональну виставку в ПінчукАртЦентрі в Києві. В пошуках образів пишної та родючої батьківщини ("як стигле соковите яблуко") він об’їздив всю країну, результатом чого стала серія Україна. Коли у 2010 році вона була виставлена ​​поряд із його роботою Хортиця, перед галереєю зібралася юрба націоналістів, які протестували проти проведення виставки. "Щоб достукатися до глядача, необхідна провокація", –  каже художник.

У 2010 році Братков поєднав фотографію з неоновим написом "Хай живе сьогоднішнє погано заради завтрашнього добре" (поверх фото бійки групи молодиків). Його пізніші Облишити Забути (поверх зображення людей на ескалаторі метро), З ресторанів у космос не літають (під стінами Кремля, навпроти ряду ресторанів) та інші роботи на межі фотографії і сучасного мистецтва досліджували образ мислення у суспільстві того часу.

Серію Щуки — Штуки (2016) засновано на знайдених в Інтернеті й видрукованих еротичних зображеннях. У кращих традиціях харківської фотографії (а також, щоб уникнути проблем з авторським правом) Братков за допомогою кольорових маркерів перетворює їх на барвисті абстракції. Кольори проступали на зворотній стороні фотографій, створюючи подібні до живопису зображення, і автор іноді демонстрував серію тильною стороною до глядача.

Проєкт 2017 року Імперія снів був створений для виставки у Московському музеї мультимедійного мистецтва і присвяченій 100-річчю Жовтневої революції в Росії. Надруковані на фотополотні зображення, зшиті в сімнадцять підковдр розміром 3 на 2 метри, за словами художника, розповідають "метафоричну історію про нескінченну пострадянську реальність".