Євгеній Павлов


Євгеній Павлов
  • The Archive Series 1965-1988

  • The Violin 1972

  • Overlays 1974-1984

  • Collages 1984-1987

  • Montages 1989-1996

  • Total Photograph 1990-1994

  • The Common Field 1995-1996

  • 40 Still Lifes 1998

  • Pairnography 1998

  • The Second Heaven 1998-2003

  • Eclipse 1999

  • Still Lifes 2000-2015 2000-2015

  • Home Life Book 2002

Євгеній Павлов (нар. 1949) почав займатися фотографією наприкінці 1960-х. Він був одним із засновників групи "Время" в 1971 році.

Його чорно-біла серія Скрипка (1972, 10 фото у першому варіанті), що зображала гепенінг молодих оголених чоловіків-гіпі, за власними словами автора, була "абсолютно протилежною всій парадигмі радянської фотографії". Коли її було опубліковано в журналі Fotografia у Польщі в 1973, і сама робота, і факт її публікації були сприйняті в Радянському Союзі як ідеологічна диверсія. Серія повністю (загалом 77 зображень) вийшла книгою в Україні у 2018 році.

© Євгеній Павлов. Скрипка

Техніку накладань часто використовували принаймні троє художників групи "Время" (Михайлов, Мальований та Павлов). Особливістю Накладань  Павлова (19741989, загалом близько 100 фото) був його вибір оригінальних зображень, де  фігуративний кадр поєднувався із допоміжним  фактурою або поверхнею. Отримане двошарове сполучення реалістичних та абстрактних елементів створювало складний та багатозначний образ.

В той час, як колажі інших художників групи "Время" намагалися імітувати реальну перспективу та точки сходження, створюючи те, що можна назвати "можливою" реальністю, майстерні роботи Євгена Павлова в цій техніці (Колажі, 19741987) не намагаються виглядати реальними. Швидше, вони апелюють до уяви та існують у віртуальному, психологічному просторі фантасмагоричної "потенційної" реальності. Такий підхід звільняв від необхідності симулювати документальність і надавав необмежені можливості смислових поєднань.

Інші роботи Павлова періоду 19741989 рр. включають пряму кольорову фотографію, зняту на слайдову плівку, та чорно-білу Архівну серію (19651988). Остання базується на документальних фото радянського життя, зроблених протягом більш як двох десятиріч. У 1988 році автор надрукував їх з додаванням навмисного кольорового ретушування, яке не приховувало, а, навпаки, виявляло всі дефекти плівки.

Творчість Павлова 1990-х рр. подовжила два основні напрями попереднього періоду: "пряму" фотографію та витончені технічні експерименти з формою та кольором.

Монтажі (19891996) стали подальшим кроком у формальних експериментах. У цих роботах Павлов відкидає усі спроби імітації документальності: поєднання чорно-білих та кольорових фрагментів з ручним розфарбуванням призводить до майстерного візуально ускладненого твору. Пил та подряпини на емульсії плівки, нерівні краї вирваних фрагментів та інші артефакти перетворювались на елементи його художньої мови.

© Євгеній Павлов. Таємна вечеря

Цей підхід було надалі удосконалено у проєкті Тотальна фотографія 19901994 рр. (загалом близько 100 фото), який проілюстрував його концепцію, що будь-яке фотографічне зображення (навіть будь-який "знайдений матеріал") можливо перетворити на витвір мистецтва. Павлов використав усі доступні йому способи, щоб це продемонструвати  від ручного розфарбування та малювання до монтажу та використання фрагментів плівки. "Руйнування фотографічного зображення було спокутувано широкими можливостями, які воно надавало",  пише Тетяна Павлова у своєму есеї.

Пошук нових форм виразності приводить автора до співпраці з його другом живописцем Володимиром Шапошніковим. Ідеї Павлова були втілені у трьох серіях робіт  Спільне поле (19951996, близько 100 зображень); Парнографія (1998, 60 зображень); Інше небо (19982003, 9 панно 300 x 240 см, все у співпраці з Володимиром Шапошниковим та Тетяною Павловою). Друковані фото були розфарбовані Шапошниковим, потім репродуковані фотографічно і знову розфарбовані, доводячи концепцію до досконалості. Співпраця з живописцями та графіками не була абсолютно новою на харківській художній арені, але робота Павлова була граничним, хоча і логічним, розвитком його ідей "тотальної фотографії". Монументальні триметрові панно проєкту Інше небо мали бути експоновані як на стінах, так і на стелі, ніби в традиціях ренесансного церковного оздоблення. Проте, "у Харкові не вдалося знайти відповідного інтер'єру (…), натомість стіни невеликого приміщення Муніципальної галереї були повністю обліплені фотографіями, коли цей проєкт було виставлено у 2004 році",  пригадує кураторка проєкту Тетяна Павлова (див. відео).

Інтерес Павлова до жанру натюрморту виокремлює його серед фотоспільноти Харківської школи. В 1998 році він зробив серію парних чорно-білих світлин на межі абстракції (40 натюрмортів), що зображують предмети, далекі від традиційних для цього жанру. Він продовжив досліджувати можливості жанру в кольорі у 2000-х (Натюрморти, 20002015).   

Серію з семи оптичних монтажів Затемнення (1999) було створено на основі аматорського групового фото. Тут Павлов використовує різні техніки маскування під час друку одного і того ж кадру, створюючи ілюзію позитивного/негативного перетворення зображення.

Будинок побуту (2002, загалом 150 фото) — серія чорно-білих світлин повсякденного життя художника. Ця робота — від вуличних фотографій до натюрмортів і портретів, є візуальним документуванням буденного, екзистенційним поглядом на саме життя. Проєкт було видано як фотокнигу з коментарями Тетяни Павлової 2014 року у Харкові.