Геннадій Маслов

Геннадій Маслов (нар. 1959) так розповідає про свою ініціацію у мистецтво фотографії: "Мій батько закривав кухонні вікна темними ковдрами й ставив збільшувач та кювети на стіл, за яким ми зазвичай їли. Мені 7 років, і мені нудно. Фотографії маленькі й сохнуть нескінченно довго". Наприкінці 1970-х він уже став частиною мистецького фотографічного руху у Харкові, але лише в середині 1980-х його роботи отримали визнання у мистецькій спільноті.

До переїзду у США у 1993 році Маслов належав до низки харківських фотоугрупувань (від міського фотоклубу наприкінці 1970-х до групи "Контакти"/"Госпром" у 1986 р.). Втім, він заперечує належність до Харківської школи, чи навіть сам факт її існування. Пояснення такого цікавого повороту можна знайти в його чудово написаному есеї "Харківський вибух". Маслов стверджує, що харківські фотографи "ніколи не мали спільного (тим більше єдиного конкретного) естетичного ґрунту... Чи було щось художньо спільне між жорсткими документальними серіями Михайлова та розфарбованими психологічними сатирами Павлова та Шапошнікова? Навряд чи — за винятком, можливо, спільного культурного підтексту та енергії таланту".

© Геннадій Маслов

Лінгвіст за освітою, Маслов поетично визначає зв’язок між образом і словом: "Мої роботи — це переклад. Це спроба перекласти поезію спогадів та мрій віршами фотографії — спроба вловити текучий матеріал підсвідомого, покласти його на дещо більш стабільну основу фотопаперу".

"Тут немає болю!" — стверджує Борис Михайлов, критикуючи роботи Маслова під час обговорення його виставки "Український час" у Харкові (галерея ArtHouse, вересень 2012 року). І він має рацію. Естетичні засади Маслова (як і більшості митців групи "Госпром") відійшли від "жорсткої документальності" своїх попередників у пошуках витончених композиційних рішень та більш філософських чи іронічних настроїв. Для Маслова їхнім джерелом була литовська фотографія 1980-х років та творчість Алєксандра Слюсарєва, лідера так званої "Московської групи метафізичної фотографії".

Образи Маслова іноді приправлені дещицею абсурду та гротеску, надто типовими в житті посткомуністичних суспільств. Іронія автора легко впізнається в підписі в жанрі хайку з його фотокниги "Український час" (2013, Hanna House Books), що міг би стати девізом всього доробку харківських фотографів періоду 1985—2000 років:

Гей, соціалізме, старий друже!
Догоряєш так тихо?
Так мовчазно, врешті решт?

Його серія складно скомпонованих світлин, зроблених в Україні та за кордоном у 2000-х роках, продовжує чорно-білий дискурс харківської школи. Маслов коментує: "Ці фото знято по всьому світові, і я не прив'язую їх до певного культурного середовища. Вони не покликані розповідати історію — скоріше, вони можуть стимулювати/викликати аналогічні універсальні концепції у глядача. Проте, я ніколи не вважав, що концепція настільки важлива, що естетика повинна просто замовкнути і сподіватися на краще. Такий підхід був передумовою величезної кількості поганого мистецтва, яке видавало себе за 'концептуальне'".

Проєкт Афоризми (2017) створено як частину дисертації автора з візуального мистецтва (виставка у Бостоні, США). Використані в проєкті фото зроблено у 2011—2014 рр.